Паращук Л.М. – практичний психолог районного методичного кабінету провела workshop «Чи може вчитель бути самим собою? Психоаналітичний підхід до формування педагогічної зрілості в умовах якісних змін Нової української школи»

      Ідеї про унікальність кожної дитини, необхідність враховувати її індивідуальність під час вибору шляхів і засобів її розвитку широко пропагуються серед учителів. Проте робота з педагогами в цьому напрямку проводиться поки що директивними методами: вчителям розповідають про те, якими належить бути, як треба спілкуватись з дітьми, як організовувати навчальний процес.

      Унікальність и неповторність особистості вчителя залишається поза увагою. Подолання цієї проблеми потребує в учителя поважне ставлення до себе: пізнання своєї індивідуальності, визначення своєї мети і стилю діяльності, визнання своєї цінності та свого права бути собою.

      У межах психоаналітичного підходу ефективним визнається той педагог, який прагне бути педагогічно зрілим. Основними критеріями зрілості є прагнення людини працювати, створюючи щось цінне та корисне, здатність любити інших заради них самих.

      З точки зору психоаналітичного підходу, психологи, які працюють із педагогами, закликають до того, щоб педагог займав стосовно дитини, перш за все, психотерапевтичну позицію, яка полягає в такому:

      • неможливість для педагога оперувати такими поняттями, як узагальнена норма (вікова, статева, зоологічна). Усі дані про закономірності розвитку дитини повинні перетворюватися на уявлення про індивідуальний вияв загальних закономірностей у реальній поведінці і психологічній зовнішності дитини, з якою працює педагог. Тобто педагог уміє створювати умови для розвитку тих або інших психічних новоутворень дитини;

      • визнання індивідуального підходу повинне бути тісно пов'язано з уявленням про «особистісне досягнення» дитини. Відповідно до цього уявлення психологічне завдання педагога — створити умови для повнішого особистісного зростання дитини, але при цьому не підштовхувати її до досягнення визначених, наперед заданих результатів;

      • орієнтація на природні рушійні сили психічного розвитку, якими є успіх у діяльності та система позитивних стосунків. Педагог намагається встановити з дитиною емоційно забарвлені стосунки, особистісно значущі для нього самого і дитини;

      • особливі мовлення під час спілкування з дитиною: не стільки емоційне мовлення, скільки використання невербального спілкування;

      • автоматизм, інтуїтивність, внутрішня розкутість, здатність і потреба в рефлексії, емоційна стабільність педагога. Це досягається за рахунок звільнення від дістресів на зразок «надмірна відповідальність», неприйняття себе, невміння виявляти негативні почуття.

      А як Ви вважаєте, чи може вчитель НУШ самим собою? 

                                                        Лілія Паращук, практичний психолог районного методичного кабінету