russian language  ukrainian language  english language  
Help People News Groups
 
В пакеті "Професіонал" є ВСЕ необхідне для дистанційного навчання! Підключайте пакет "Професіонал" - розширте можливості свого сайту!
Українська мова за професійним спрямуванням / Літературна мова. Мовні норми. Культура мови.

Літературна мова. Мовні норми. Культура мови.

Літературна мова. Мовні норми. Культура мови.

 

ДИСЦИПЛІНА Українська мова за професійним спрямуванням

ТЕМА: Літературна мова. Мовні норми.

 

Українська національна мова існує:

 а) у вищій формі загальнонародної мови — сучасній українській літературній мові;

 б) у нижчих формах загаль­нонародної мови — її територіальних одиницях.

Літературна мова — це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка  обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності. За функціональним призначенням це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації. За словами М.Горького, “літературна мова від нижчих форм (просторіччя, діалекти, жаргон) тим, що вона оброблена майстрами”.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує без посереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства. Традиційно вважали, що українська мова походить із давньоруської – спільної мови для трьох слов’янських мов і сформувалась на основі її південноруських діалектів. Найважливіші фонетичні, лексичні та граматичні особливості української мови почали зароджуватись та розвиватися ще з ХІІ ст. У 14-16 ст. вона вже складалася у своїй фонетичній системі, граматичній будові, словниковому складі як окрема слов’янська мова – мова української народності.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно- східного наріччя старослов’янської мови, увібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч.

Зачи­нателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський — автор перших високохудожніх творів українською мовою («Енеїда», «Наталка Пол­тавка», «Москаль-чарівник»). Він першим використав народорозмовні багат­ства полтавських говорів і фольклору. Основоположником сучасної української літературної мови по праву вва­жають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше «своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови...» Заслуга Т. Шев­ченка перед українською культурою полягає насамперед у тому, що він надав літературній мові внутрішньої естетичної впорядкованос­ті, збагативши народну мову органічним введенням у неї елементів з інших джерел і тим самим віддаливши мову літератури від побуто­вої мови. Предметом уваги Т. Шевченка була не проста мова, а її зміст в устах народу і народні почуття.

Попри всі спроби уніфікації, єдності української літературної мови домогтися було дуже важко. На початку XX ст. Наддніпрянщина корис­тувалася літературною мовою Т. Шевченка, Галичина й Буковина – галицьким варіантом, Закарпаття - „русинською" мовою. З метою викликати довіру національних республік до центральної влади після створення 1922 року СРСР було взято курс на „націоналі­зацію". У 1921 році при УАН створений Інститут української мови, посилено роботу над впорядкуванням українського правопису, підго­товкою термінологічних словників тощо. Наукові праці співробітни­ків Академії наук видавались переважно українською мовою (80 %).

Наслідком існування СРСР стала повна русифікація населення вели­ких міст східних та південних областей України, катастрофічне змен­шення українських шкіл у Харкові, Києві, Черкасах, Дніпропетровсь­ку, Сімферополі та інших містах.

Тому 1989 року виникла доконечна потреба і можливість у зв'язку зі змінами в політичному житті країни надати українській мові держав­ного захисту. Прийнятий 28 жовтня 1989 року Верховною Радою УРСР Закон «Про мови в Українській PCP» закріпив державний статус укра­їнської мови, гарантував всебічний її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя.

Стаття 10.

25

 

Державною мовою України є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов націо­нальних меншин України.

Літературна мова характеризується такими найголовнішими ознаками:

  • унормованість
  • стандартність
  • наддіалектність
  • полі функціональність
  • стилістична диференціація

На сучасному етапі спостерігаємо такі основні тенденції роз­витку української літературної мови:

  • розширення суспільних функцій, сфер застосування, входження її в нові галузі знань, зокрема інформатику;

 поповнення української мови великою кількістю номінативних словосполучень, що відображають реалії економічного, політичного та культурного життя сучасної України, напр.: альтернативні вибори, гілки влади, інформаційний простір, правова держава, соціальний за­хист, ринкові відносини

  • поява нових, активізація вживання та розширення значень рані­ше відомих слів, напр.: довкілля, підписант, перемовини, голубі шоло­ми, намет
  • інтенсивне збагачення за рахунок запозичень української термі­нології, зокрема: а) суспільно-політичної: імідж, консенсус, брифінг, електорат, піар; б) бізнесової: реприватизація, менеджмент, інвес­тор, маркетинг, сертифікат; в) технічної: комп 'ютер, принтер, факс, дискета.

 

 
  • переміщення певної частини спеціальної лексики до розряду широковживаної, зокрема економічно-фінансових термінів: аудитор, емісія, інвестор, ліцензія, менеджер', юридично-правової лексики та фразеології: державотворення, законопроект, плюралізм; парламент­сько-дипломатичної лексики: електорат, ротація, толерантний.
  • намагання вилучити зі словника української мови ті іншомовні сло­ва, які стали органічними її елементами, і замінити їх давніми або штучно створеними, особливо в галузі термінології та професійної лексики, напр.: аеродром —> летовище, снаряд —> гарматень, кулемет —> скоростріл, вертоліт —> гвинтокрил, фотографія —> світлина, слайд —> прозірка;
  • звільнення від нашарувань умисної русифікації лексичної, гра­матичної системи та правопису української мови;
  • зближення діалектів з українською літературною мовою;
  • зростання зацікавленості у вивченні української мови громадян інших країн з метою навчатися, працювати в Україні чи навіть отрима­ти українське громадянство.

Унормованість літературної мови передбачає наявність у ній чіт­ких, обов'язкових правил вимови звуків, наголошування, вживання слів, творення та використання граматичних форм, синтаксичних конструк­цій тощо.

В українській літературній мові виробились стабільні мовні норми, які встановлюють найтиповіше і найхарактерніше в мовному вжитку.

  Мовні норми – це сукупність загальноприйнятих правил, які діють у мовній системі.

    Це історично сформований, вироблений літературною традицією стандарт, який регулює мовленнєву діяльність у її типових комунікативних різновидах. Мовна норма - категорія історична: будучи певною мірою стійкою, стабільною, що забезпечує її функціонування, норма водночас зазнає змін.  Наявність норм літературної мови не заперечує паралельного існування мовних варіантів.

  Мовні норми найповніше фіксуються в правописі, словниках, довідниках, підручниках, посібниках з укр. мови.

  Розрізняють такі типи  мовних норм:

-         орфоепічні (регулює усталену вимову звуків, звукосполучень);

-         акцентуаційні (усталене наголошування);

-         лексичні та фразеологічні (контролюють вживання слів і стійких словосполучень залежно від їх значення);

-         морфологічні (правильне вживання морфем та граматичних форм: найперший (а не самий перший: завідувач ( а не завідуючий));

-         синтаксичні (визначають правильну побудову словосполучень і речень (повідомлення надіслані за призначенням ( а не за призначенням повідомлення надіслані, оскільки такий порядок слів не характерний для укр.. мови);

-         орфографічні (нормативність правопису);

-         пунктуаційні (вживання розділових знаків);

-         стилістичні (регул. вживання мовних засобів відповідно до сфери, ситуації спілкування: (з характеристики: Він кваліфікований працівник (а не добрий роботяга)).

   Опанування норм літ. мови сприяє підвищенню культури мовлення, формує відповідний мовний смак.

Мова і культура перебувають в одній поняттєвій площині і як ду­ховні вартості органічно пов'язані між собою. Культура мови - галузь мовознавства, що займається утверджен­ням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи ві­домості історії української літературної мови, граматики, лексиколо­гії, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політику, сприяє втіленню норм у мовну практику. Культура мови має регулювальну функцію, адже про­пагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює. Вона діє між літературною мовою і діа­лектами, народнорозмовною, між усною і писемною формами.

Культура мови невіддільна від практичної стилістики, яка дослі­джує і визначає оптимальність вибору тих чи інших мовних одиниць залежно від мети і ситуації мовлення.

Культура мовлення - передбачає дотримання мовних норм вимо­ви, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:

  • нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);
  • адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);
  • естетичність (використання експресивно-стилістичних засо­бів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);
  • поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різ­них сферах життєдіяльності).

Висока культура мовлення означає досконале володіння літератур­ною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. Основ­ними якісними комунікативними ознаками є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.

 

4.     Мовленнєвий етикет спілкування

 

         Етикет (з фр. – ярлик, етикетка) – це правила поведінки і спілкування людей у суспільстві, зовнішній вияв відносин між людьми.

  Мовленнєвий службовий етикет – це правила мовленнєвої поведінки на роботі.

Гідна поведінка людини цінувалася ще в античному суспільстві. Пристойна поведінка – це результат осмисленого ставлення до власних вчинків. Не випадково великі гуманісти минулого про етикет говорили так: “Поведінка – це дзеркало, в якому кожен доводить свій образ”(Гете); “У будь-якому дрібному, навіть незначному, непримітному вчинку вже виявляється весь наш характер: дурень і входить і виходить, і сідає і встає з місця, і мовчить і посувається інакше, аніж розумна людина” (Лабрюйєр).

Етикет наслідує кращі моральні принципи, норми, звичаї, культуру спілкування всіх народів. Вони є загальнолюдськими або притаманними певному народові. Наприклад, японець, як правило, у спілкуванні не вживає заперечення “ні”. Те, як він вклоняється під час зустрічі, залежить від статусу особи, з якою він вітається: чим вищий статус особи, тим нижчим буде уклін

Так, в Америці у 1946 р. Було створено Інститут етикету. Його заснувала Емілія Поуст, “перша дама етикету”, як її назвали тоді, Цей інститут мав на меті зберегти традиції, розвинути певні форми поведінки та поширити їх у суспільстві. Емілія Поуст постійно аналізувала нові явища ділового життя, форми поведінки людини в бізнесі. Тим самим вона довела, що етикет, як і життя, є постійно змінюваною системою. Її рекомендації щодо ролі етикету в діловому житті стали поширюватися і за межі Америки.У різних країнах почали приділяти дедалі більше уваги етикету, аби досягти успіху в переговорах.

В Україні письмові настанови про те, як слід поводитись у суспільстві, з’явилися майже одночасно з розвитком писемності. Правила поведінки та прояви етикету різнилися, скажімо, в дворянському колі та селянській хаті. Для дворянських дітей етикет з ранніх років був предметом, якому їх спеціально навчали вихователі. Водночас правила пристойної поведінки, що зародилися в надрах загальнолюдської культури, були притаманні всім людям і передавалися з покоління в покоління.

З поняттям “етикет” пов’язані такі поняття, як ввічливість, тактовність, вихованість, Часом чуємо, що якусь людину називають інтелігентною чи порядною. Ця людина має внутрішню межу, яку вона не може переступити за будь-яких умов. Ось, наприклад, деякі правила етикету, прийнятого на світських раутах: розмовляти лише про приємні і цікаві речі; не обговорювати особисте життя та зовнішність присутніх, ставлення до релігії та політики; не скаржитися. Треба пам’ятати, що не етикет керує людиною, а людина використовує етикет для того, щоб краще взаємодіяти з іншими.

В українській мові є чимало формул привітання та прощання:

Доброго ранку! Добрий день! Добридень!

До побачення! Бувайте здорові! Усього найкращого! Прощавайте! На все добре! До зустрічі!

  Згоду можна висловити так:

  Добре! Будь ласка! Із задоволенням! З радістю!

  Відмовити можна так:

Ні, дякую; На жаль, ні; Перепрошую, але не можу; Мені дуже шкода, але...

   Подяку висловлюють словом, дібраним відповідно до ситуації мовлення:

 Дякую1 Спасибі !Дуже вдячний за вашу турботу!

  Попросити можна так:

  Будьте ласкаві! Прошу вас! Чи не могли б ви; Якщо можете.

  Слід розрізняти слова прошу(звертання з проханням) і прошу (відповідь на подяку)

   Знайомство супроводжується формулами:

Мене звуть; Дозвольте представити (відрекомендувати) Вам; Познайомтеся, це...; Дуже радий з вами познайомитися; Дуже приємно.

  Треба пам’ятати, що в звертанні слід використовувати кличний відмінок:

Добродію! Пане! Панове! Дорогий друже! Оксано Петрівно! Сергію Васильовичу!

  До незнайомого, малознайомого співрозмовника, старшого за віком прийнято звертатися на Ви.

  Мовні формули хоч і достатньо стійкі, стандартизовані, однак легко варіюються. До них входять і стилістично нейтральні одиниці (Добрий день! Дякую!), і стилістично забарвлені (Раді вас вітати! (офіц.), Привіт! (розм.), Хелло!(жарг)). Стилістично забарвлені етикетні формули поділяються на офіційні й неофіційні, загальновживані й вузько вживані (просторічні, жаргонні), нейтральні, урочисто-піднесені, церемонні, жартівливі, іронічні. Вибір із синонімічного ряду певної форми залежить від мети, завдань, умов спілкування.

 

5.  Культура мовлення під час ведення дискусій

 

     Найважливіше мистецтво - це мистецтво переконання. Ним можна оволодіти лише у процесі комунікації. Сьогодні ми маємо діловий практикум із теми «Комунікація. Дискусія. Правила її ведення»

   Скільки людина живе - стільки спілкується, і цей процес спілкування (усі його види) називається комунікацією. Комунікація - це спілкування друзів, комунікація - це навчання, комунікація - це виступ адвоката на суді, комунікація - це привітання із днем народження, комунікація - це розмова з подругою по телефону.

  Але кожна людина - це особистість, яка має власну думку. Так чи інакше, люди об'єднані в колективи - класи, сім'ї, організації, установи, які налічують від двох осіб до 2 тис. осіб. Виникає необхідність вирішення певних питань. А в кожній ситуації, яка вимагає прийняття рішення, рано чи пізно настає момент, коли необхідно вибирати один з альтернативних способів дії.

   Є рішення, які приймаються дуже швидко: що з'їсти на сніданок, коли встати, щоб не запізнитись на урок. Але є важливі рішення, які призводять до різних наслідків. І тоді людина вдається до дискусії.

Дискусія - публічне обговорення певного суперечливого питання чи проблеми (Тлумачний словник української мови).

         Дуже часто в професійному мовленні, в окремих виробничих ситуаціях, вирішуючи певну проблему, відстоюючи свою точку зору, вступають у дискусію.        Ділова дискусія – це обмін думками стосовно якогось питання з дотриманням певних правил і за участю всіх або окремих її учасників. Майже кожне підприємство або фірма обговорюють ділові питання на засіданнях груп або комісій. Чимало ділових зборів і нарад також проводяться у формі дискусій. Під час масової дискусії всі учасники, за винятком голови, знаходяться в рівному положенні. Голова керує ходом дискусії і робить остаточні висновки.  Групова дискусія  характеризується тим, що спеціально підготовлена група обговорює питання – дискутує перед аудиторією. Мета такої дискусії – обговорення можливих варіантів розв’язання проблеми, обговорення протилежних точок зору щодо спірних питань, поширення нової інформації. У груповій дискусії можуть брати участь від трьох до десяти опонентів. Основний комунікативний засіб – діалог, який одночасно ведуть тільки двоє учасників.        Ділова суперечка широко застосовується під час обговорення розбіжностей у ситуації, коли немає єдиної думки щодо обговорюваного питання. Це процедура, у якій один доводить, що якась думка правильна, а інший – що вона помилкова. На практиці суперечки проводяться в неупорядкованих, неорганізованих формах, а також без дотримання загальноприйнятих правил і принципів.      Виступ під час дискусії – це роздум проблемного характеру. Автор такого роздуму намагається знайти вирішення певної виробничої проблеми чи складного питання. Оскільки чимало проблем, які постають перед суб’єктами сільськогосподарської діяльності, не передбачають однозначного вирішення, то роздуми часто мають дискусійний характер.

         Щоб виступ під час дискусії досяг мети, виступаючий повинен сам бути зацікавленим у предметі свого виступу.

         Організація дискусії передбачає три етапи:

         -підготовчийНа цьому етапі доцільно сформулювати тему дискусії й основні питання, які будуть винесені на колективне обговорення, дібрати відповідну літературу, визначити час і місце проведення дискусії.  

         Тему краще сформулювати проблемно. На обговорення не бажано виносити понад п’яти питань. Якщо тема складна, доцільно зробити невеликий вступ.

-                основний. На цьому етапі обговорюються ті питання, які було винесено на порядок денний. Процесом обговорення керує ведучий. Учасники дискусії мають підготуватися до обговорення обраної теми й виявити готовність викласти свою позицію. Кожен повинен уважно слухати інших і чути, про що саме вони говорять. Усі повинні поводитися відповідно до загальноприйнятих етичних норм поведінки. Не можна перебивати того, хто виступає.

         - заключний. Це етап підбиття підсумків. Підсумовує ведучий   (здебільшого).

Як правило, дискусія не повинна тривати понад три години. Для повідомлень надається 15-20 хвилин, для виступу – 3-5.

Дискусія відрізняється від полеміки та диспуту. Полеміка має на меті не досягнення згоди в суперечці, а перемогу над опонентом. Диспут найчастіше використовується для публічного захисту наукової позиції або для того, щоб визначитись у життєво важливих, найчастіше моральних, проблемах.        

  Отже, форма проведення обговорення - це дискусія. Існують різні методи ведення дискусій.

«Мозковий штурм» - це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому шляхом вільного висловлювання здійснюються думки всіх учасників.

   Принцип «мозкового штурму» простий. Ви збираєте групу учасників дискусії, ставите їм задачу та просите всіх учасників висловити свої думки з приводу рішення цієї задачі: ніхто не має права висловлювати на цьому етапі свої думки про ідеї інших чи давати їм оцінку.

За кілька хвилин можна отримати велику кількість ідей, які служитимуть основою для вироблення найбільш розумного рішення.

«Дерево рішень» (метод усіх можливих варіантів). Суть методу та його мета

Ця методика застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягти повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.

  Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а викладач із великою точністю заносить у колонки переваги й недоліки кожного з них. У ході обговорення учасники дискусії заповнюють таблицю.

Дебати. Суть методу та його мета

Мета учасника дебатів - переконати інших у тому, що його підхід до рішення проблеми правильний.

Проведення дебатів є ефективним засобом навчання учасників дискусії вмінню зрозуміло й логічно сформувати свою позицію, віднаходити переконливі факти та доводи на свою підтримку.

Наприкінці дебатів учасники дискусії повинні оцінити наслідки реалізації позиції супротивника. При цьому, можливо, треба буде оцінити чинний закон або політику, що проводиться.

Дискусія у стилі телевізійного ток-шоу. Суть методу та його мета.

Ця форма дискусії об'єднує в собі переваги лекції та дискусії у групі. Група із 3-5-ти осіб веде дискусію на заздалегідь вибрану тему у присутності аудиторії. Глядачі вступають в обговорення пізніше: вони висловлюють свої думки або ставлять запитання учасникам бесіди.

Ток-шоу дає можливість чітко виразити різні точки зору на задану тему, але для цього основні учасники обговорення повинні бути добре підготовлені. У всіх рівні умови - 3-5 хвилин. Ведучий повинен слідкувати, щоб учасники не відхилялись від заданої теми. Ток-шоу добре проводити спареними уроками (1,5 год.)

 

 Культура мовлення під час ведення дискусій

  Важливе місце після логіки та організації дискусії займає культура мовлення. Адже не так уже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватись елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і т. п., це стосується вміння лаконічно висловлювати свою думку, не допускати двозначного трактування своїх висловлювань і позицій.

  Важливе місце також слід приділити часу виступів сторін, які ведуть дискусію. Не можна допускати, щоб одна сторона мала більше часу для виступу.

  Не можна допускати, щоби якась зі сторін переходила на силові методи ведення дискусії. Сила голосу - це ще не вирішення проблеми, це не наближення до найкращого розв'язання суперечки. У жодному разі не можна під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного стосунку до питань, що розглядаються.

    Уміння переконувати потребує глибоких знань, умінь, життєвої мудрості і є необхідною складовою частиною більшості публічних виступів.  Досвід спілкування між людьми засвідчує, що домогтися, аби співбесідник змінив свою думку, легше, ніж змінити його переконання, оскільки переконання складаються протягом тривалого часу і є системою поглядів, тоді як окрема думка порівняно легко змінюється. Дуже нелегко змінити риси характеру людини - авторитарність, агресивність, егоїзм, аморальність, потяг до пиятики, азартних ігор, тому що за ними стоять певні типи світогляду і комплекс мотивів, бажань, спонук. Проте і це можливо, але це потребує докорінної перебудови внутрішнього світу людини, що не так легко зробити. У цьому разі покладатися лише на аргументи не можна, а слід враховувати цілий комплекс чинників, від яких залежить зміна поглядів людини. До самої людини, яка спромоглася переконати, слухачі можуть ставитися як з довірою, так і з недовірою.

  Довіру викликає зазвичай авторитетна людина, яку добре знають. А до незнайомця найчастіше ставляться з сумнівом чи недовірою, які він має долати пристойним зовнішнім виглядом, приємними манерами, поведінкою, вмінням встановлювати із слухачами контакт, впевненістю у відстоюванні власних поглядів. Крім того, щоб ваші слова прийняли на віру, треба бути відомим фахівцем з обговорюваного питання або посилатися на певний авторитет. Істотне значення має кількісний склад слухачів і ступінь знайомства з ними. Так, якщо переконати слід не багатьох знайомих людей, то легше врахувати їх індивідуальні особливості і досягти успіху, якщо ж аудиторія велика, слід зважити на те, що їх об’єднує (професія, вік, рівень освіченості). Відома також закономірність: чим поважніша людина за віком, тим менш імовірності, що вона поміняє свої погляди, і навпаки, молодих людей значно легше переконати, ніж старших за віком.          Зазвичай люди намагаються відкинути інформацію, яка не узгоджується з їхніми звичками чи особливостями характеру (курець не любить слухати аргументи про шкідливість куріння, а лінивий - заклики до праці). У таких випадках найдієвішими є аргументи, коли особі непомітно нав’язують якусь думку, що потім викликає реакцію, відповідну певним навичкам і прагненням цієї особи. Наприклад, більшого ефекту в бесіді з курцем досягнемо, якщо підкреслимо силу його характеру і висловимо впевненість, що цю звичку він може подолати. У цьому разі ми використовуємо відомий психологічний феномен: прагнення людини до визнання. Якщо ж стимулювати це прагнення, то воно дає позитивні результати.

  Слід мати на увазі, що переконати людину під час дискусії легше, ніж у процесі лекції. Але до такої дискусії треба готуватися: визначити головні проблеми, зосередитися на способах їх розв’язання. У дискусії зважайте на аргументи опонента, визнавайте їх, і це спонукатиме опонента зважити і на ваші аргументи. У разі перемого не тріумфуйте, щоб опонент не відчув гіркоти поразки, не озлоблювався проти вас. Дуже добре буде, якщо вам вдасться переконати учасників дискусії, що відстоювана вами думка є результатом спільних зусиль пошуку істини усіх, хто брав участь у диспуті (дискусії).   У книжці І. Томана «Мистецтво говорити» наведено поради щодо того, як завоювати довіру людей:

- цікавтеся людьми, що вас оточують, їхньою роботою, турботами й радощами;

- вживайте більше слів, що підкреслюють шанобливе ставлення до людей;

- намагайтеся похвалити людину за кожну дрібницю, яка це заслуговує;

- не допускайте виникнення негативних емоцій, а позитивні виявляйте повною мірою;

- не стверджуйте нічого, що неспроможні довести;

  У процесі обговорення треба стежити за тим, щоб:

- усі пункти обговорювалися послідовно один за одним;

- не пропустити жодного важливого фактора;

- усі учасники обговорення мали можливість висловити свою думку про дану справу;

- ніхто не відхилявся від суті справи;

- було відзначено, в яких пунктах учасники дійшли згоди, а в яких - ні.

 

     Із досвіду спілкування, з почутого сьогодні  сформулюймо основні правила ведення дискусії .  Вони можуть мати приблизно такий вигляд.

Говорити по черзі.

Не переривати того, хто говорить.

Критикувати ідеї, а не особу.

Поважати всі висловлені думки.

Не змінювати тему дискусії.

Усі мають однаковий час на виступ.

Завдання

 

Завдання виконується під керівництвом викладача

 Маємо актуальне питання: «Що нам треба зробити для здобуття якісної освіти?»

 Навпроти з кожного критерію поставити цифру  1, якщо  це є для вас найважливішим чинником, 3 - другорядним. Потім зіставити результати. Спробувати  аргументувати свій вибір

 

Мотивація.                                                                                                 Фінанси

Сучасні підручники, навчальні комп'ютерні програми.        

 Сприятливі побутові умови

Уведення нових предметів.                                                        

Підключення до Інтернету

Психологічний комфорт у колективі                      

Можливість вивчати курси за вибором студента

Колектив однодумців.                                                               

Природні здібності

Висококваліфікований наставник.                                             

 Стабільність у суспільстві      

Профільність відповідно до інтересів учнів.                             

Самоосвіта.                                                                                     

Наявність мети в майбутньому.

Сучасний навчальний заклад.

 

Закріплення

 

1. Відредагувати  речення, визначити вид норми, яку  порушено

1. По  технічним  причинам  майстерня  тимчасово  не працює.

2. Об’єм робіт на заводі зріс у півтори рази.

3. Із-за тебе ми спізнились.

4. На зустрічі з відомими фахівцями присутня  більша половина колектива..

5. Завдання виконане, не  дивлячись  на  несприятливі  обставини.

6. У  квітні  місяці у  нього  було самовільних  прогулів.

7. Треба  враховувати  особливості  і   специфіку  газетного  стилю.

8. Осягнення  вершин  професійної  майстерності – постійна  і  щоденна  праця.

9. Депутат  підняв  надто  актуальне  питання.

10. Для  зборів  багаточисленного колективу було виділено актову залу

11. Я рахую, що  це  питання  можна  розглянути в  слідуючий  раз.

12. Мова  йшлася  про нові   технології  виробництва.

13. У  боротьбі  за  збільшення  ефективності сільськогосподарського виробництва  рішучу  роль  грає орендний підряд.

14. Поступили  в продаж  вироби  акціонерського  виробництва.

15. У  випадку  невиконання  умов  договору одна  із  сторін  вправі  роз торгнути  його.

16. Ми  розробили  необхідні  міри  по  поліпшенню  умов  праці.

17. Я  даю  добро  на  виробництво  цієї  продукції.

18. Я  настоюю  на  звільненні  Петренка  з  посади.

19. Я  прийшов  до  такого  висновку.

20. На  зборах  виступали  слідуючі  працівники: Петренко, Лісовий, Загребельна.

2. Вказати рядок з правильним вживанням великої літери та лапок. Пояснити правопис

а) День незалежності України, кримський півострів, корпорація “Медія Трейтинг”, прем’єр – міністр України.

б) село Новий сад, стадіон “Металіст”, Закон України “Про зерно і ринок зерна в Україні”, Інтернет.

в) Зона Степу України, день Учителя, майдан Незалежності, обласна державна адміністрація.

г) яблука сорту Антонівка, трактор “Білорусь”, голова аграрної фракції Верховної Ради, кандидат економічних наук.

 

 

3.     Розкрийте дужки. Поясніть написання складних прикметників.

 (Загально)людський,   воєнно(стратегічний), спирто(очищувальний), (жовто)гарячий.

 (буряко)збиральний, (вічно)зелений, (ранньо)стиглий, (термо)механічний,

(матеріально)технічний, (плодово)овочевий, (машино)тракторний, (науково)дослідний, (високо)ефективний, (дрібно)зернистий, (західно)український, (сто)відсотковий, (молоко)переробний, (північно)кримський, (грушо)подібний, (двадцяти)(п´яти)поверховий, (чорно)волосий, (темно)коричневий, (високо)авторитетний, (науково)технічний, (фінансово)промисловий. (кримсько)татарський, (вище)зазначений, (макро)скопічний, (воле)любний, (екстра)ординарний, (екологічно)чистий, (важко)хворий, (військово)повітряний.

Розкрити дужки. Пояснити правопис (орфограма «Подовження. Подвоєння»):

  Ма(с,сс)а, розрі(с,сс)я, нагородже(н,нн)ий, зробле(н,нн)ий, уповноваже(н,нн)ий, недійсне(н,нн)ий, радіс(т,тт)ю, повіс(т,тт)ю, ми(т,тт)ю, сі(л,лл)ю, бе(зз,з)земельний, повнолі(т,тт)я, пам’я(тт,т)ю, страше(н,нн)ий, су(д,дд)я, упевне(н,нн)ий, Доне(ч,чч)ина, свяще(н,нн)ий, свяще(н,нн)ик, ві(д,дд)іле(н,нн)я,  сільгос(п,пп)ідприємство.

4. Словниковий диктант. Визначити орфограми у словах.

Радісний хлопець, духмяний пиріг, півострів Крим, прізвище учня, безсмертя народу, на-гора, хтозна-яка зупинка, зробив по-своєму, епоха барокко, інерв’ю, суб’єкт, Донецький національний університет, медаль «За відвагу», журнал «Слово і час», туристичне агентство, темно-зелений паркан, червоногарячий, добрий хазяїн, екс-чемпіон Європи, дехто з героїв, недорогий номер, аніскільки не змерз, приходив день у день.

 

 

2.Поставте  розділові знаки, розкрийте  дужки.

   Культура мови  це володіння нормами літературної мови у(в)міння користуватися в(у)сіма її засобами залежно від умов спілкування мети і(й)змісту мовлення. Висока культура мови неможлива без високої загальної культури можна навчитися говорити без грубих помилок у(в) вимові  у(в) наголошенні слів навіть у(в) доборі слів. Але якщо у(в) людини інтелект спить то у(в) неї бідний словник убога уява і(й) примітивне мислення.

2